ЯК ВІДРІЗНИТИ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ДИТИНИ ВІД її ВПЕРТОСТІ?
ЯК ВІДРІЗНИТИ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ДИТИНИ ВІД її ВПЕРТОСТІ?
Потрібно навчати малюка не відступати від наміченої мети, долати перешкоди, які виникають на шляху до неї, у разі потреби, перебираючи різні варіанти дії, шукати нові шляхи і врешті-решт добиватися задуманого. Але таку наполегливість у жодному разі не слід плутати із впертістю, яка завжди інертна, шаблонна і, як правило, морально невиправдана, адже спрямована на досягнення чисто егоїстичних цілей. Вперта, дитина майже ніколи не аналізує ситуацію, не виявляє критичності стосовно своїх дій та не розмірковує щодо вибору засобів. Вона діє добре засвоєними способами (крик, сльози, істеричні вихідки), які, на жаль, нерідко дозволяють малюкові отримати бажане, але гальмують формування необхідних властивостей та позитивних рис характеру.
Впертістю називається риса характеру, яка передусім проявляється в діях, спрямованих на те, щоб у що б то не стало добитися його виконання різними засобами. Але слід виділити два види впертості.
Перше, як правило, проявляється скоріше в поведінці дитини і у вимогах до іншій людині, наприклад, до батьків. Це поведінка в дитинстві часто називають примхами, які іноді доходять до скандалів.
Каприз може проявлятися в тому, що дитина починає вимагати, наприклад, від батьків виконання непосильних для них справ: купити дуже дорогу річ, піти кудись в незручний для інших час і т. п. загалом, така дитина вимагає зробити що-те, що для іншого представляє велику трудність. Отже, ця вимога не до себе і своїх дій, а до іншої людини, яке часто пред’являється без врахування його можливостей, тобто як би не рахуючись з ним.
Другий же вид упертість – це ті випадки, коли дитина самостійно домагається потрібного йому результату власною працею, не змінюючи вибраних засобів. Наприклад, він неодмінно хоче щось намалювати, накреслити, виліпити або зробити щось ще. Але робить це він, як правило, одного разу обраним способом, вперто повторюючи ті ж дії.
У дітей молодшого віку така впертість може проявлятися у прагненні виконати те чи інше одного разу розпочату дію: наприклад, протягнути що через отвір, з’єднати разом деталі конструктора та ін.
Коли дитина наполягає не тому, що дуже хочеться, а тільки тому, що він цього зажадав, не бажає відступитися від свого первісного рішення, навіть якщо обставини давно змінилися , – це впертість.
Як ви думаєте, в чому різниця між наполегливістю і впертістю? Не поспішайте читати відповідь, подумайте самі. Спробуйте сформулювати для себе самостійне рішення. Адже ми ж вчимося бути хорошими батьками, чи не так? Подумали?
Ну, правильно, наполегливість – це коли дитина хоче отримати щось і просить про це, домагається цього. Упертий дитина наполягає на тому, чого йому не так вже й хочеться або зовсім не хочеться, або давно перехотілося. І чим би ви його не спокушали: цукеркою, іграшкою і т.п. – Упертюх не може відмовитися від свого первісного рішення, він вимагає, щоб з його думкою рахувалися. Крики, шльопанці і загрози – не ліки для маленького впертого.
Що потрібно знати батькам про дитяче упертості
1. Період впертості – необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку в 1 рік, в 3 роки і в 7 років.
2. Самий хвилюючий для батьків період впертості починається приблизно в 1,5 роки і зазвичай закінчується в 3,5-4 роки.
3. Напади впертості трапляються і в більш старшому віці – це нормально, дитині властиво мати свою думку і не завжди погоджуватися з вами. У конфлікті між дорослим ТРЕБА і дитячим ХОЧУ дитина ростить свою волю і вчиться не тільки здаватися і підкорятися, але й чинити опір і підкоряти, розвиває вміння вигравати.
4. Якщо вашій дитині вже 4 роки, а впертість – звичний для нього спосіб поведінки і реагування, варто задуматися про вашу виховної тактики! Найчастіше, упертість – це захисна реакція на надмірну опіку і авторитарність батьків, спроба захистити свою самостійність, незалежність, своє право на власне життя.
5. Для того, щоб зрозуміти доцільність слухняності, малюк повинен насолодитися можливістю говорити “ні”. Якщо його обмежити в цій можливості, проблема вольової поведінки, як і всі невирішені проблеми, може тягнутися за ним до дорослого віку, приводячи до інфантильним сплесків необгрунтованої агресивності в стосунках з батьками, чоловіком, власними дітьми.
Тут знаходяться цікаві статті про ” фазі впертості “. Почитайте, не пошкодуєте, хороша допомога для мам з дітками від рочки і до шкільного возроста.
Що потрібно знати батькам про дитяче упертості
* Період впертості – необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку в 1 рік, в 3 роки і в 7 років.
* Самий хвилюючий для батьків період впертості починається приблизно в 1,5 роки і зазвичай закінчується в 3,5-4 роки.
* Напади впертості трапляються і в більш старшому віці – це нормально, дитині властиво мати свою думку і не завжди погоджуватися з вами. У конфлікті між дорослим ТРЕБА і дитячим ХОЧУ дитина ростить свою волю і вчиться не тільки здаватися і підкорятися, але й чинити опір і підкоряти, розвиває вміння вигравати.
* Якщо вашому малюкові вже 4 роки, а впертість – звичний для нього спосіб поведінки і реагування, варто задуматися про вашу виховної тактики! Найчастіше, упертість – це захисна реакція на надмірну опіку і авторитарність батьків, спроба захистити свою самостійність, незалежність, своє право на власне життя.
* Для того, щоб зрозуміти доцільність слухняності, малюк повинен насолодитися можливістю говорити “ні”. Якщо його обмежити в цій можливості, проблема вольової поведінки, як і всі невирішені проблеми, може тягнутися за ним до дорослого віку, приводячи до інфантильним сплесків необгрунтованої агресивності в стосунках з батьками, чоловіком, власними дітьми.
Як виникає впертість ?
Дитина починає проявляти свою волю вже у віці 3-4 місяців. Найчастіше – це протест проти неприємних або несподіваних дій дорослого: наприклад, він дивиться на іграшки або їсть, а його в цей час відволікли. З віком з’являються нові причини: мама пройшла мимо, не взяла на руки, змушує їсти, пити, спати, коли не хочеться. Є привід протестувати, чи не правда, дорогі батьки?
“Приміряйте” ситуацію на себе – хіба вам сподобалося, якби хтось змушував вас робити те, що не хочеться? Ваша відповідь “ні”? Ото ж! У кризу одного року слово “НІ!” стає головним у словнику малюка. Він використовує його всякий раз, коли йому заважають повзати, ходити, чіпати те, що цікаво, нічого не пропонуючи натомість.
Трирічний вік називають “періодом впертості”. Дитина намагається впливати на батьків, використовуючи нові можливості, – відговорюватися, упиратися, на чомусь наполягати, тікати і т.д. Він хоче робити так, як вирішив зараз, хоча, можливо, потім і передумає. В цей час у дитини починає виникати самість, прагнення все робити самостійно, але, так як він ще багато чого не вміє, з’являється внутрішнє напруження.
Наступний віковий криза – близько 7-ми років, коли дитина вже повністю бажає вийти з-під батьківського піклування, коли він хоче взяти на себе відповідальність за свою поведінку і висловлює незадоволення і упертість, коли батьки його поправляють або на чомусь наполягають.
Чому діти тупають ногами і з криками кидаються на підлогу?
Якщо тактика виховання дуже жорстка або, навпаки, м’якотіла, упертість дитини може виражатися в нападах злоби. Наприклад, він падає на землю і кричить “до посиніння”, тупотить ногами, стає диким і неслухняним. Або ображено застигає на місці, похмурніє, нічого не говорить, стискає кулаки, може навіть когось вдарити. Який з цих способів поведінки найбільш властивий вашій дитині? (Якщо, звичайно, ваша дитина – маленький упертюх.) Той, який він спробував і засвоїв першим.
Чому уперті упираються?
Упертюхи володіють унікальним завзятістю у відстоюванні своєї позиції, як би нелогічно , нерозумно і безглуздо вона не виглядала. Але зовсім не тому, що у них сильна воля, а тому, що діти не можуть перебудуватися і змінити свою позицію.
Спонукаюча їх дії потребу дуже сильна і не дозволяє думати ні про що інше. Дитина упирається не тому, що йому подобається так себе вести. Просто він потрапив у конфліктну ситуацію і сам не може і не вміє з нею впоратися. Відбувається вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком вирішення проблеми.
До нападу упертості справа доходить, якщо ми змушуємо дитину робити те, чого він не хоче. Сподіваюся, це зрозуміло? Конфлікту, приступу впертості завжди передує щось, що суперечить волі дитини, його щохвилинному бажанням.
Ознаки впертості:
* висока зарозумілість,
* недовіра до оточуючих,
* завищений рівень бажань,
* невміння бачити і розуміти свої помилки,
* нездатність перебудовуватися,
* небажання шукати шляхи в досягненні своїх цілей,
* байдужість до інших.
Навіщо я тут навела ці ознаки, як ви думаєте? Щоб ви пошукали їх у своєї дитини? А чи не краще нам з вами пошукати наявність цих ознак у себе самих, шановні батьки? Адже наші діти – це наше відображення. Наявність деяких рис характеру, які ми не помічаємо у себе, у дітей нас дратують і обурюють. Перш ніж виносити вирок своїй дитині, нестерпний, невиправному упертюху, придивіться до своїх вчинків, проаналізуйте свою поведінку. Може бути, це ми, дорослі, показуємо своїм дітям зразок впертості? Адже це ми продовжуємо єдину тактику: зломити впертість, настирливість своїх нащадків, проявивши при цьому непоступливість і помилкову принциповість. У бунтующих малюків найчастіше бувають батьки, в промові яких постійно звучать слова заперечення. Прислухайтеся до себе: скільки разів ви говорите “ні”, віддаєте розпорядження і накази?
Може бути, дитині легше збунтуватися, ніж виконати всі ваші вказівки і заборони? “Уявімо, що буде з нами, якщо 37 разів на добу до нас стануть звертатися в наказовому тоні, 42 рази – в Увещевательная і 50 – в обвинувальному? Цифри не перебільшені: такі вони в середньому у батьків, діти яких мають найбільші шанси стати невротиками і психопатами.
Дитині потрібен відпочинок не тільки від наказів, розпоряджень, умовлянь, похвал, претензій та іншого. Потрібен відпочинок і від яких би то не було дій і звернень! Потрібно час від часу розпоряджатися собою повністю – потрібна, коротше, своя частка свободи. Без неї – задихнеться дух … “Поступово все менше свистіть і командуйте” – таку пораду дають дресирувальникам службових собак, що працюють зі щенятами. ” (В.Леві).
Як чинити, щоб упертість не стало рисою характеру?
1. Поступатися дитині. Це зовсім не означає проявляти слабкість. Навпаки, той, хто поступається, проявляє далекоглядність, дбає про те, кого любить, і показує маленькому упертюху зразок іншої поведінки. Звичайно, бувають принципові моменти, де заперечень бути не може, наприклад: малюк повинен переходити дорогу лише за руку з мамою, повинен лягати спати з дев’яти до десяти, вранці снідати і т.д. Але в інших випадках потрібно поступатися дитині, тоді він буде відчувати рівноправність, буде відчувати своє “я”, свою значимість і незавісімость.
2. Перш ніж нав’язати дитині готове рішення, запитаєте у нього, чим би він хотів зайнятися. Запропонуйте малюкові самостійно зробити вибір, нехай сам прийме рішення. Якщо дитина відчує себе здатним небудь зробити або прийняти рішення без вас, він випробує величезне задоволення. У майбутньому віра в свої сили допоможе дитині долати життєві перешкоди, він стане цілеспрямованим і наполегливим.
3. Як заспокоїти плаче, що бунтує, розгніваного упертого? У такій ситуації не потрібно багато слів. Занадто жорстка, як і занадто м’яка позиція зазвичай шкодить. Найкраще швидко і рішуче відвернути увагу дитини і залучити його до чого-небудь більш цікавого. Не варто доводити маляті тут же на місці, що він повинен бути слухняним і не ганьбити маму, що “пора звикнути слухатися з першого разу”. Щоб переключитися, маляті необхідно трохи часу, він повинен заздалегідь знати, що буде робити і чому.
4. Що робити, якщо у дитини напад злості? Домагаючись від дитини прояви тільки позитивних, хороших якостей, ви мимоволі будете сприяти накопиченню негативу всередині, в душі. Якщо людина не вміє звільнятися від цього негативу, то негатив, затаюючись і поступово накопичуючись там, сприятиме розвитку хвороби. Можна поговорити з дитиною про його почуття. Наприклад, запитати його: “Це злість в тобі так кричить?” Можна разом з ним намалювати її, нехай малюк вам допоможе (нехай це буде каляки-маляки). Потім разом ви можете порвати або зім’яти малюнок, викинути його. Можна запропонувати йому зробити кілька фізичних вправ, щоб “злість вийшла”. Можливо, він і сам запропонує якийсь спосіб звільнення злості, прислухайтеся до нього. Таким чином ви навчите дитину справлятися з негативними переживаннями, а не збирати їх. Крім того, дитина буде знати, що поганий спосіб поведінки, а не він сам, і його самооцінка не постраждає. Навпаки, він буде почувати себе більш впевнено і спокійно, його не буде мучити почуття провини, яке є досить руйнівним стресом.
5. Не примушувати дитину давати обіцянки, що він “більше не буде”. Важливо інше: дитина повинна відчувати, що він не байдужий батькам, що вони готові разом з ним подумати, як полегшити його переживання, як зробити, щоб все знову стало добре. Дитині потрібно постійно давати зрозуміти, що його люблять, що він може на нас покластися.
6. Намагатися уникати таких ситуацій, які викликають упертість, щоб не закріпити в пам’яті малюка, що такою поведінкою він може домогтися бажаного. Будьте хитріший, ставте питання так, щоб на них неможливо було б відповісти негативно, не задавайте питання, на який існує тільки одна відповідь, наприклад: “Хочеш обідати?”. Навіть якщо дитина відповість “ні”, що він часто і робить, ви ж все одно змусите його їсти. У цьому випадку краще сказати: “Пора обідати”.
Період “впертого дитинства” – серйозне випробування для батьків і дітей. І тим, і іншим доводиться багато чому вчитися, але це варто того. Можна сказати, що цей час – запорука ваших майбутніх відносин з дитиною і фундамент для них ви закладаєте самі.
Як перемогти впертість дитини
У віці трьох-чотирьох років батьки виявляють у своїх діток ознаки впертості, які свідчать про якісь внутрішні протиріччя.
Взагалі діти починають впиратися і проявляти свій характер ще з одного року, але до трьох років ці риси розвиваються сильніше і приймають новий вигляд.
Як же батькам впорається з дитячим впертістю? Реагувати на нього або краще ігнорувати? Напевно, в кожному конкретному випадку потрібно, насамперед, враховувати особливості дитини. Якщо однорічна дитина сперечається тільки з матір’ю, то вже трирічний починає сперечатися навіть з самим собою. Дитина спочатку думає, на що йому вирішиться, а потім, прийнявши якесь рішення, відразу ж його змінює. Він починає вести себе так, ніби їм постійно командують, хоча насправді все по-іншому. Дитина вимагає, щоб все робилося саме так, як йому хочеться, і тільки за відомим йому порядку, а якщо хтось намагається цьому заперечити, він починає злитися. Сказати конкретно, що потрібно робити так і ніяк інакше не можна, адже кожна дитина індивідуальна, вимагає відповідного підходу. Це як знати, що створення сайтів, дуже важливо для вирішення якихось питань, і в той же час можна застосувати якийсь інший метод.
Напевно, у віці трьох-чотирьох років природа дитини така, що вимагає від нього приймати власні рішення і чинити опір тиску і впливу з боку. Виходить, що дитина перебуває в постійному напруженні, тому що не має певного досвіду і, особливо, якщо його батьки рішучі і люблять командувати. Схожий період в житті дитини буває також у віці шести-дев’яти років, коли він намагається позбавитися від батьківської опіки і вести себе так, як хочеться йому. В цей період він стає не в міру образливий і неспокійний.
Власне кажучи, вік від трьох до чотирьох років є важким, але батьки повинні враховувати це і намагатися поменше втручатися в справи дитини, поменше його підганяти. До дитини потрібно знайти підхід, адже навіть створення інтернет магазина вимагає певної технології розробки. Якщо дитина хоче – нехай сам одягається, сам управляється за столом і сам, по своїй волі, йде, коли наївся. Коли приходить час сну, прогулянки або повернення додому – постарайтеся, щоб обійшлося без проблем і суперечок, відволікайте його розмовами. І не впадайте у відчай через всіх цих негараздів – далі все піде набагато легше.
Подібне впертість дуже сприятливо позначається надалі, так як поступово може перетворитися в завзятість. А це вже позитивна риса, яка формується лише на підставі дитячого впертого поведінки, як би перетворюючись, виростаючи з нього. І навпаки, дуже слухняний, схильний до покори дитина в майбутньому, як правило, не стає завзятим і досягає в житті меншого, ніж колишній маленький упертюх.
Тому впертих дітей треба цінувати. Адже саме з них, а не слухняних, зараз Вам підлягають дітей можуть вирости дорослі люди, які вміють досягти в житті своєї мети, здатні відстояти власну позицію.